Контакт

Шановні  гості ! Ми раді зустрітись з вами у нашому музеї Бойової і  Трудової Слави села Тинівка.

   45 років минуло з часу існування музею Бойової і Трудової Слави села.

У музеї кожного року багато відвідувачів , односельчан , рідних тих , хто загинув при визволенні нашого села .Відвідували наш музей і гості з США і Канади , Польщі і Німеччини , а виходячи  звідси , кожен жадав , щоб ніколи не повторились страхіття війни .

 

 

                                        Україна для мене , як мати ,

                                         що стоїть на дорозі війни ,

                                         на залізнім хресті розіп’ята ,

                                         вся в слідах пазурів сатани .

                                         І над нею шумлять суховії ,

                                         підіймають заграви пожеж .

                                         Голова її бідна сивіє ,

                                         полинами не полотих веж .

 

 

  В історії  України багато пам’ятних дат – героїчних і трагічних . Та особливе місце серед них належить визволенню рідної землі від фашистських завойовників . Минула війна ,  була для людей  неймовірно тяжким випробуванням . 1418 днів і ночей йшла небувала в історії війна. Перемогла справедливість , бо люди відстоювали свою землю , свій дім , свою Вітчизну.

  Багато слідів залишила на землі війна з німецько-фашистськими загарбниками . Вона взяла мільйони людей , знищила тисячі населених пунктів .

  Не обійшла війна і нашого села Тинівки , якому в 1944 році судилося  стати ареною кровопролитних битв .Воно  розташоване на рівнині . Якраз сюди й сконцентрувало гітлерівське командування , удар танкової армії для прориву оточених військ . На початку лютого 1944 року розгорілися запеклі бої . Більше 11 разів переходило село з рук в руки . Багато воїнів проявили мужність і відвагу , вистояли проти навальних танкових атак гітлерівців .

  1017 днів було село в гітлерівській неволі . Згарища і руїни залишили фашисти в селі . Там де колись родила пшениця , тепер рясніли окопи , бліндажі , ходи сполучень , валялись  снаряди  , міни , патрони . 5 тисяч воїнів загинуло , захищаючи Тинівку і околиці . 10 тисяч було поранено .

 

 

 

 

 

 

 

     Мій рідний краю , моя Жашківщино ! Тебе я кохаю , тобою пишаюсь . Пишаюсь землею твоєю , щедрими ланами твоїми , доброю душею твоїх людей . Є на Жашківщині  найдорожчий куточок  для мене . Моє село . Колись з північної сторони захищав тебе ліс . Люди співали пісень , складали про себе легенди . Й понині легенди переносяться у сиву давнину .

       Давно те було . На село нападали чужоземці , грабували , нівечили , найкращих у полон забирали . Серед полонених була й красуня Синявка . Всіх вабила синню очей . Наречений боронив її , скільки міг .Знесиленого прив’язали його до дерева бо думали вороги , що помре . А Синявку забрали з собою , тішились небаченою вродою .А з її очей градом котились сльози .Підійшов до неї отаман , говорить : « Витри сльози , посміхнись , озолочу».

Та на душі наречений . «Добре , - погодилась Синявка , - піду до річки , вмиюсь . А на душі : краще втопитись».

         Не повернулась . Вода прийняла її в свої обійми . А наречений залишив- ся жити . Спраглі губи його обійняв вітер ( землі потрібні були дужі руки)  .

 « Я твоя годівниця , я твоя рятівниця ,- почув він від поля , від поля красного, від поля родючого . -  Я Краснопілка . Залишайся тут».

         Оселився , працював до сьомого поту , а нива платила йому сторицею . Край став багатим знаним .

         Коли огортала серце чоловіча туга , він йшов до річки , з якої , як синь очей коханої , дивилась на нього прозора вода . Ніби стрічка вплетена в коси дівчини , в’ється через село Синявка , а село назвали Краснопілка .

        Пізніше перейменували на Тинівку . Чи то від того , що село було обнесено високими тинами  , чи за ім’ям пана Тинівського , який за переказами  перший ним володів . Пам'ять береже всі ці легенди .

        Славне й недалеке минуле села . Ось цей пам’ятник   зведено на честь трактористок . Відомі всім імена……. / три зачитати / та інших , які  в часи окупації закопали трактор , щоб не дістався фашистам , а після звільнення прокладали ним першу борозну  .

        А ось жінки п`ятисотениці …….. / показати , назвати імена /. По 500 ц  цукрових буряків  з гектара виростили , за що отримали високі нагороди в Москві .

       До війни в селі був великий кінний завод / показати/ , вирощували коней для армії . А яка ж то гордість була для всіх тинівчан  , коли на білому коні Тинівського кінзаводу красувався на параді сам  Будьонний .

      А ось це приміщення - це перша державна новобудова післявоєнного

 часу .Будівництво школи розпочалось в 1947 році , а в 1953 вже був перший випуск .

 

 

 

 

 

 

 

       Рівно через місяць після початку Великої Вітчизняної війни на нашу землю ступив німецький солдат . Німецький режим очолював комендант- садист Дахнер , нерозлучними супутниками , якого були револьвер і нагайка .Йому допомогали сільські поліцаї , їх нараховувалось аж 37 . Гонили всіх на роботу , щоб трудились на німецький рейх . Цвіт нації – її молодь – вивозили до Німеччини . З Тинівки було вивезено 205 чоловік.

       Дівчата і хлопці ховались на горищах , та від пильного ока Дахнер і його підспівувачів не сховаєшся . Не повернулось до рідних домівок 40 чоловік .

       До глибини душі вражає лист з Німеччини нашої землячки Євдокії Годованець . Пройшли роки , а пам'ять не стирає розпачливого крику душі цієї дівчини . Ніби страшної безодні духовної пустоти лунає живий голос .

/Зачитати уривки ,підкреслені синім /.

      Криваві події розгорталися . Почалося  полювання на євреїв . Їх розстрілювали в Антонівському яру біля Буків . 24 громадяни села зустріли там свою смерть . Серед них Гутман Соня – дитина , вина якої лише в тому , що її батько був єврей – Гутман Грицько . Мати була українка – Бондаренко Мотря  Миліянівна .

      Сусідка згадує : « Коли прийшли до їхньої хати ( а вона була мала ) німці і поліцаї , Соня не давалась до рук . Бігала , металась , хапала матір за руки :« Не віддавайте мене мамочко , не пускайте , мене вб’ють» . Мати хотіла йти замість дочки . Її кровиночці лише сім рочків минуло . Та нелюди були невблаганними . Спочатку Кірж ( поліцай)  піддурював дитину яблуками , а потім вирвав з рук матері … і потяглась валка до Антонівського яру . Мати , як примара йшла за своєю дитиною . Коли поставили стала й мати , готова вмерти разом з дитиною . Та помітив німець перекладач і крикнув до солдатів : « Стійте не стріляйте , там мужичка» ! На очах у матері  Соню Гутман підкосила куля . А Соні батько пробрався додому і узнав , що і матір і дочку забрали і повели до яру . Він не витримав такої пекельної муки і поклав на себе руки .

     Трагічна доля спіткала й Плугового Антона Дем’яновича , який до війни був головою сільської Ради . З перших днів війни пішов добровольцем на фронт , попав в полон . Разом з побратимами – земляками із Нової Греблі і Винограду втекли . Ось уже й Виноград . Дружина товариша наварила їм чавунець картоплі , підкріпились трохи і … додому . Біля насипу розлучились . Антон Дем’янович пішов по насипу , щоб менше хто його бачив . Ось уже й село , зморений ліг біля копни . Лише одна односельчанка , яка пасла череду бачила і видала німцям . Прийшли і забрали . Два тижні тримали в клубі , а потім відправили в Таращу . Супроводжували свої сільські нелюди , поліцаї Мина - Волосина та ще якийсь нікчемний  чоловічок . Не доправили , озвірілі  били , а потім обезсиленому вклали в рота наган і … життя ще одного односельчанина обірвалося . Було це біля села Чапаєвка , що за 10 км  від Тинівки . Там був невеликий хутір ( всього 4 хати ) , старі верби й ще старіша криниця .Вкинули в криницю . Ніби й ніхто не бачив , але самі не витримали , хизувались своєю жорстокістю. Всього під час війни було розстріляно 34 чоловіки , з них 13 дітей . Страшна пам'ять живе й понині про нелюдські злочини фашистів та їхніх підсобників .

     З 24 січня по 17 лютого радянські війська провели одну із найвеличніших операцій у Великій Вітчизняній війні , яка отримала назву Корсунь-Шевченківська битва . Це була друга після Сталінградської битви операція , яка закінчилась оточенням  і ліквідацією великої чисельності гітлерівських військ. Щоб зупинити наступ радянських військ , які форсували Дніпро

( показати) фашисти на правобережній Україні  зосередили великі сили: 91 дивізію , в тому числі 18 танкових і 4 моторизовані , які входили до складу груп армії « Південь» . Розгромити це угрупування було довірено частинам 1-го і 2-го Українських фронтів .

       Наступ почався 24 січня. А вже 28 січня в районі Звенигородки шлях до відступу німецьким військам було відрізано . Оточеними були 10 дивізій і І бригада . Чисельність оточених бійців сягала 80 тисяч солдатів , на їх озброєнні було  1600 гармат і мінометів , до 230 танків і штурмових гармат .

     Наші війська створили зовнішній фронт оточення , який стояв десь на 40 кілометрів від внутрішнього . На цьому зовнішньому кільці опинилось і наше село . Доля кинула його в саме пекло війни . фашисти всіма силами хотіли прорватись . Нерідко бої велись врукопашну . Але ніщо не допомогло.

Гітлерівці отримали 55 тисяч вбитими і 18 тисяч полоненими , майже всю бойову техніку : більше тисячі танків , до 860 літаків ( декілька з них були збиті над Тинівкою) , 1810 гармат . Багато німців знайшли свою смерть в Тинівці .

     Корсунь-Шевченківська операція привела до повної ліквідації Канівського виступу , повному вигнанню гітлерівців від Дніпра .

    Мов журавлині ключі відлітають вдалечінь роки . Та не стирається людська пам'ять . Ми ніколи не забудемо тих , які в грізні роки Великої Вітчизняної війни відстояли рідну землю .

     На стенді « Ніхто не забутий , ніщо не забуто»  зібрано портрети односельчан , які віддали життя за честь і незалежність рідної Вітчизни .

      Село було окуповане 22 липня 1941 року , звільнене 27 лютого 1944 року.

 

                                           Двадцять другого липня

                                           Сорок першого року

                                           Над землею моєю

                                           Літаки прогули –

                                           До чийогось мезсмертя

                                           За якихось півроку

                                           Стало тісно повітрю

                                           Від снарядів і куль .

 

Тинівка виставила на фронт 605 чоловік , загинули 283 особи . Нагороджено медалями і орденами 284 чоловіки . Вивезено молоді у фашистську неволю 205 чоловік , розстріляно 34 особи , в тому числі 13 дітей . Під час проходження  фронту загинуло 60 чоловік , завдано матеріальних збитків на 15 мільйонів карбованців . Село було зруйноване на 90%. Війна ще довго нагадувала про себе : 53 чоловіки вже після війни підірвались на вибухонебезпечних предметах – 34 смертельно . В боях за Тинівку загинуло наших бійців 3,5 тисячі 1 10 тисяч поранено . Чимало матеріалів присвячено і нашим визволителям воїнам колишньої бойової танкової армії , якою командував двічі Герой Радянського Союзу . А.Г.Кравченко. Є тут документи про наших : 58 ,133 , 163 стрілецькі дивізії . Наш музей – це книга пам’яті . Вона відтворює славну історію рідного краю , його звитягу і красу .

      Не забуваймо гортати сторінки Істрії Великої Вітчизняної війни . Давайте схилимо голови перед пам’яттю загиблих воїнів , які вже давно не чують солов’їного співу на світанку , не бачать , як сходить над землею сонце .

      Для тих , чиї прізвища вишикувались в цьому безкінченному списку  жертв війни ,  утворивши   скорботний меморіал , не було Вітчизни про запас. У них була одна Вітчизна – Україна , яка починалася з рідного поля , з рідної вулиці , рідної тополі , з пам’яті народу , який створив свою історію , свою пісню і душу .

      По всіх усюдах йдуть люди до вічного вогню . Йдуть , щоб згадати тих , кого немає серед живих , щоб за високим рахунком оцінити час  нинішній .

Своїм воїнським подвигом вони ввійшли в безсмертя . Бо не владний час смерті: пам'ять про звитяжні роки не забудеться   ніколи – ні через роки , ні через століття – не заросте народна стежка до дорогих могил .Забуття  не може бути . Вони з нами , ті, кому не судилося дійти до перемоги . Вони з нами в нелегких , непростих буднях сьогодення .

                                    

                                              СПОГАДИ , ЗУСТРІЧІ

 

На цьому стенді розміщені матеріали ,які переносяться в 1980р. В село Тинівку з усіх куточків колишнього Радянського Союзу  їдуть немолоді люди,  ветерани  чий життєвий шлях перехрестя на цій землі з війною . Ось у цих зошитах записані всі ті ,хто загинув визволяючи наше рідне село , вказані їхні домашні адреси  , названі  імена близьких .Полетіли листи , розшукуючи рідних , розтривожили не одну душу , змушені кинути земні турботи і приїхати в Тинівку , схилити скорботно голову в безутішній жалобі. Фотографії зафіксували це для історії .

     Агапон Петро Трохимович народився в Смоленській області ( Російська Федерація ) . До війни пішов в армію , зустрів війну в чині лейтенанта . Його дружина Агапова Надія Іванівна  звернулась до Верховного Головнокомандуючого Сталіна з просьбою  направити її разом з чоловіком на фронт . Прохання задовольнили . В квітні 1942 року вони зустрілись .

 

      А 24 січня 1944 року Агапон проводив розвідку в районі  с. Тинівка . Тут його життя обірвалось . А молода жінка чекала , бо повідомили , що пропав безвісти . 6 вересня Надія Іванівна народила доньку , яка ніколи не бачила батька . На цьому стенді час показав дві долі . Агапон Петро зберіг юність , а Надія Іванівна пам'ять про нього .

      В музеї багато листів колишніх воїнів  , їх роздумів про війну . Вони звучать , як пересторога всім , хто її розпалює .

      Старук Василь Петрович мав 18 літ , коли його накрила своїм крилом війна . Стікав кров’ю , лежачи на снігу у яру , що вів на Красилівку . Пройшли санітари , подивились , подумали , що мертвий , витягли документи і пішли .За ними пройшли ще одні  і … диво , Василь застогнав . Підібрали , лежав , як згадує , в церкві .Не міг говорити , нічого не пам’ятав . Відправили в глибокий тил на Урал . Довго лікувався . А в селі рідні отримали похоронку. Скупі рядки  про те , що Старук Василь Петрович загинув визволяючи село Тинівку .

      До слідопитів прийшов лист , яким  було згадування ,коли думали ,що пише сам він якого вважали загиблим . Так час виправив помилку . 13 чоловік обізвалися вже після війни живим голосом із вічності  небуття .

      На цьому стенді багато матеріалів , спогадів . Ви можете побачити й самих учасників війни , багатьох з них в 1980 році зустрічала наша щедра земля .

                                                  АФГАНІСТАН

      Так народу українському судила історія – жити , перемагаючи ворогів .

Давно вже зарубцювалися рани , нанесені Великою Вітчизняною Війною .

Ідуть хлопці в армію під мирним чистим небом . Та не так було з 1979 року . Знову  в наше життя увірвалось слово «війна» , тільки вже афганська .Нікого,  жодну людину ця війна  не залишила байдужим. Це наш спільний невгасимий біль , наші трепетні думи-тривоги про синів і внуків , братів і друзів . Іде війна далеко від отчого краю . Рідні ждуть не діждуться , коли їхні діти знову переступлять поріг рідної оселі .

     З нашого села були в Афганістані 17 чоловік . Серед них одна дівчина медсестра Вільхова Наталія Михайлівна . Багато публікацій в пресі було надруковано про цю відважну дівчину , адже пішла вона в  Афганістан – добровольцем .

                                   

                              Я вибрала долю собі сама,

                              І що зі мною не станеться –

                              У мене жодних претензій нема

                              До долі - моєї обраниці .

 

Підполковник Бондаренко Микола Іванович був поранений , нагороджений орденом Червоної Зірки за бойові заслуги .

      Проводжають хлопців в армію урочисто всім селом . Дівчата перев’язують червоними стрічками . Та не знали хлопці , що їхні стрічки  припорошить курява афганських доріг .

Позвали в Афганістан…..                                   

     Родина Бородіїв має двох синів , і обидва в пеклі Афганістану .

Посивіли матері від переживань . Тривожними очима вчитуються в скупі рядки з Афганістану , вкарбовують в пам'ять кожне слово з повідомлень радіо і телебачення . Молять для дітей щасливої долі . І Бог почув материнські молитви . Смерть пройшла мимо , не підкосила їхню надію , їхнє продовження на землі . Повернулися хлопці до рідних домівок . Зараз вони живуть і працюють в різних куточках  нашої України . Ніколи не зітреться з пам’яті ще одна кривава січа , але треба жити , радіти , любити .

                            

                                Бо ти на землі - людина , 

                                І хочеш того чи ні ,

                                Усмішка твоя єдина ,

                                Мука твоя єдина ,

                                Очі твої одні .

 

 

 

 

      Робота по створенню музею була високо оцінена . Наш музей Бойової і Трудової Слави села нагороджено вимпелом газети « Піонерська правда»  від 22 квітня 1978 року за підписом космонавта Берегового . У Всеукраїнському огляді діяльності культури по освітніх установах наш музей виборов 3 місце і нагороджений дипломом . Неодноразово нагороджувався медалями . Відвідувачі музею залишили теплі відгуки . З Канади , і США , Польщі і Німеччини , різних куточків колишнього Радянського Союзу  люди дякують за гостинність , за те , що вони змогли тут зустрітися , побачити рідні обличчя , за те , що пам'ять про їх рідних  увічнена у нашому музеї . Музей Бойової і Трудової Слави села Тинівка – це величезна  Книга Пам’яті . Не забуваймо гортати її сторінки .

 

                           І колишній біль , печаль

                           Скорбота , плач і вічний жаль .

                           І образ юної дочки

                           Закарбувався назавжди .

                           Заставив матір вік страждати .

                           З надією і помирати .

 

    У школі діє волонтерський рух . Вихованці допомагають ветеранам війни та просто стареньким жителям села . Дивлячись на  учнів , працюючи з ними,    згадуються слова відомого в усій Україні директора Сахнівської середньої школи Корсунь-Шевченківського району , народного вчителя , академіка Олександра Антоновича Захаренка :  « Поспішайте , поспішайте принести радість людям , зробити їм добро , і ви ніколи не знатимете  найстрашніше , що є на білому світі - власна непотрібність , зайвість , самотність» .

 

 

   

 

 

Т.М.Секрет                                     *   *    *

                 Село моє , Тинівка легендарна,

                 Ти вижила у полум’ї заграв.

                 Через твої поля і вулиці

                 Синявка – річка тече в колгоспний став.                   Колись ти Краснопілкою реклося

                 За широчінь полів , за волелюбний дух,

                 Татарським ордам ти не піддалося 

                 Зубатим тином в небо вознеслося                            Й залишилось Тинівкою повік.

                 Ще там в якомусь давнім році

                 Ти виникло із марева віків ,

                  Розкинулось рівниною у простір

                  І стало колисати трударів.

                  А ці прості звичайні люди

                  Трудом і потом прикрашали світ,

                  Синів і дочок в люди виряджали ,

                  Щоб славили себе і весь свій рід .

                  Мої краяни землю обробляли,

                  Трудились для себе , для чужих:

                  Вирощували коників гнідих ,

                  Випалювали цеглу червоненьку ,

                  Щоб зводити будинки і церкви,

                  Молились Богу, предків пам’ятали…

                  Дітей і правнуків навчали

                  Премудрості оцій простій .

                  На росах , на водах , на всіх переходах

                  Курличе Тинівка в журавлиних ключах.

                  Моя  неозора  прекрасна земля

                  І ясні небеса в материнських очах .